Жовтнева ніч була темна й порожня, тільки тіні мелькали серед дерев у безмовній тиші. Маленька гномка маг террамант, прийняла виклик прокачати сабклас Оверлорда.
"Усього лиш до 56 рівня", сказало мені паті, запевняючи, що це проста задачка. Вони, звісно, забули уточнити, що мене чекатимуть майже доба шаленого грінду...
Спочатку все йшло гладко. Закутавшись у довгий червоний плащ та озброївшись посохом, вирушила на пошуки монстрів. Я збирала мобів величезними купами, заманюючи їх у пастку. Тіней і чудовиськ ставало все більше, і кожен раз я накладала потужні масові закляття Оверлорда, що вражали ворогів навколо. З кожною хвилею монстрів зростала і моя сила — все болотне зло з острова Алігаторів сипалося, немов листя, під натиском моєї магії, поступаючись новим рівням і можливостям.
Навколо був лише зловісний шепіт та ледве чутне завивання вітру. Раптом мене охопив холодний страх: з усіх боків з’явилися примари колишніх гравців, які залишили сервери в розпачі після невдалих квестів на Гелловін! Вони оточили мене, витягнувши свої примарні руки, заносячи все глибше у темряву.
"Залиш це! Ти не витримаєш!" — чулося з усіх боків, а тіні насідали, поглинаючи мою магічну енергію. Кожної години мені здавалося, що сили покидають мене остаточно, але, згадуючи клан і домовленість із паті, я продовжувала битися, закликаючи демонів і оволодіваючи похмурою силою Оверлорда.
Але коли години наближалися до світанку, почувся моторошний крик, і крізь примарну завісу з’явився РБ відьма Морріган. Вона, наче знаючи про мене все, усміхнулася і промовила: "Тобі не судилося пройти цей шлях. Навіки ходитимеш ти серед привидів цього лісу."
Але я, стиснувши посох, підняла його догори і закричала: "Або я, або ніхто!" Останній бій, одне могутнє закляття — і відьма зникла, а разом із нею — її прокляття. Примари, як дим, розсіялися, залишивши мене одну під першим світлом дня.
Я це зробила. Сабклас був прокачаний.