Jahlambai

🎃Подорож у часі🎃 Із року в рік, напередодні дня святих, відбуваються дивні речі. Минулого року мене спіткали дива в лабіринті, а цьогорічна історія трапилась просто посеред поля… Взявши щоденне завдання на знищення монстрів, які мешкають неподалік Лісу Розбійників, я відправився в дорогу. Дорога була недовгою, адже брамник Валентина швидко мене туди переправила. Прибувши на місце полювання одразу відчулась тривожність, усе навкруги ніби почало завмирати. Усі створіння заклякли, листя дерев перестали рухатись. Землю огорнула ніч, хоча був лише полудень. Повітря стало густим і важким, дихати було майже неможливо. Тінь повністю проковтнула світло навколо і моє тіло оніміло. Я опинився в непроглядній темряві. Я подумав, що так і виглядає смерть, але вже через декілька миттєвостей темрява розвіялась і світло знову викупало мене в своєму промінні. Я роззирнувся навколо і виявилось, що я знаходжусь в іншому місці, там де був п’ять хвилин тому, ніби мене перенесло назад у часовому вимірі. Але це було ще не найдивнішим. Усе живе навкруги зникло. Усі монстри, люди, орки та інші створіння щезли… Покопирсавшись у своєму рюкзаку, я знайшов там сувій телепорту і використав його, в надії, що я побачу людей у місті, але на мене чекало розчарування, всюди було порожньо. Простір навколо ніби затикав вуха, жодного звуку - навіть власні кроки звучали так, наче десь далеко. Зібравшись з думками, я натиснув на кнопку рестарту. І о чудо, я знову опинився в живому світі, де були монстри, люди, орки та інші створіння. Після такої пригоди я сів перекусити пирогом, але відкривши сумку, з неї повисипалась купа білетів до лабіринту, що було дивно, бо до походу я їх не мав. Хоч я і не засмутився такому щедрому подарунку долі, але все рівно насторожився. Після відпочинку планую сходити до лабіринту, сподіваюсь минулорічні жахіття не повторяться бо не маю більше сечі терпіти ці пекельні борошна… Подейкують, якщо знаходитись достатньо довго в тій тіні, можна побачити обличчя. Воно виринає з темряви на мить і зникає, але його застиглий погляд і посмішка запам’ятовуються надовго. Дехто з тих, хто повертався з цієї темряви, зізнавався, що навіть за межами гри їм все ще примарюється якась посміхаючася лиса голова.

🇺🇦

🇺🇦

🎃 Вот такие пироги... 🎃 В хэллоуинскую ночь мир Lineage преобразился в мрачное царство. Я решил отправиться на приключение, не подозревая, что ночь принесет немало ужасов. Отправился я в лабиринты подземелья, слышав, что в эту ночь оно стало ещё более зловещим. Подземелье было полным душ и теней, а вся атмосфера кричала о том, что здесь что-то не так. Внезапно, по мере продвижения вглубь подземелья, я столкнулся с древним призраком, который рассказал мне о давно забытом злом проклятии, и том, как оно начинает пробуждаться в эту особенную ночь. Он предупредил меня, что место, в которое я отправился, стало живым кошмаром, и его злобные духи скроются в моей душе, если я не остановлю это проклятие. Я решительно пошел дальше, сталкиваясь с ужасными существами и сражаясь с тенями. Вскоре, я добрался до источника проклятия - мрачного босса, окруженного злобными силами. Я попытался сразить его, но что-то пошло не так. Вдруг, на экране появилось сообщение: "Сервер будет выключен для тех. обслуживания". Моя душа замерла, а злобные силы поднялись вокруг меня. В последний момент, когда я пытался разгадать, что происходит, сервер отключился, и я оказался отрезанным от мира Lineage. Моя сила быстро покидала меня, а я чувствовал, как моя душа начинает погружаться во тьму. Хэллоуинская ночь завершилась, но мои виртуальные приключения в этот момент стали реальным кошмаром. Видимо, было лучше оставить проклятый лабиринт в покое, но теперь я должен был разгадать загадки этой мрачной истории и вернуться в мир Lineage, чтобы завершить своё приключение. На следующий день я обнаружил у себя в сумке какие-то книги, зелья и пирог. Читать я с детства не любил, да и не умел, ведь я порождение духа огня, и в моих жилах течет кровь бога Паагрио, по сему книги я отложил и принялся пиршествовать. Отведав душистого пирога, я продолжил свои приключения в мире Lineage. В мгновение ока я оказался в том же кошмарном подземелье, в окружении душ и теней. Всё напоминало мне мой предыдущий поход, как-будто я попал во временную петлю и снова оказался на том же месте. Меня охватил страх и боязнь того, что я никогда отсюда не выберусь. Кажется нужно завязывать с этими грибными пирогами, иначе я навсегда останусь здесь...