dadmetalllic

У ніч Хелловіну ліс був сповнений жаху і невидимих тіней. Дрейк, берсерк камаель, відчував поклик магії відьми, яка поневолила селища і обернула їхніх жителів на нежить. Його єдине чорне крило метнулося вгору, коли він кинувся на полювання за чаклункою. Він знав, що має знищити її, інакше її зло поглине весь край. На заході, де мертвий місяць ледь пробивався крізь гілля, Дрейк нарешті знайшов Морріган. Вона стояла, як примара, обійнята холодним місячним світлом. В її очах, темних, наче прірва, сяяли іскорки злорадства, ніби вона чекала на нього. "Ти прийшов, Дрейку," — вимовила вона з хрипким сміхом, простягаючи свою бліду руку. "Але це ніч моєї сили, і ти не зможеш зламати її." Берсерк не слухав. З ревом він кинувся вперед, його меч свистів у повітрі, розрізаючи простір між ними. Але Морріган всміхнулася і змахнула рукою, створюючи бар'єр темної магії. Його удари тільки роздратували її, ніби граючись з полум’ям, що не гасне. З кожним ударом його сила слабшала, а її темна магія проникала в його серце, мов отрута. Зрештою, його руки ослабли, а зір затуманився. Відьма прошепотіла слова заклинання, і берсерк відчув, як його власна лють підкоряється їй, стає її зброєю. Він впав на коліна перед нею, і чорне крило тепер здавалося йому важким, мов кайдани. "Відтепер ти належиш мені," — прошепотіла Морріган, поклавши руку на його голову. В її очах палав зловісний вогонь. Дрейк став її новим генералом — безжальним, холодним, покірним. І від тої ночі кожен, хто бачив його в битві, відчував страх, бо знав: це не просто берсерк, а душа, захоплена вічною темрявою.