Kisha

Діло було так! У ніч Хелловіну мій гном-лицарь, осяяний окривавленим мечем і бронею, що світилася моторошним червоним сяйвом, вирушив у похмурі землі Шутгарда. Небо згусло від хмар, з яких виднілися лише уламки зірок, немовби приречені духи намагалися залишити нічне царство. У лісі, оповитому чорною завісою, я відчував невидимий погляд — він супроводжував мене всюди, холодом прострілюючи мою душу. Першим жахом стали привиди забутих воїнів. Їхні примарні силуети, одягнуті в ржаву броню, здіймалися, мов марево над землею, і кожен із них шепотів моє ім’я, що розсипалося в крижаній тиші ночі.Вони благали про спокій, і кожен промінь мого меча був мов благословенням, яке визволяло їхні змучені душі. Далі шлях пролягав через Залізні печери, відомі таємничими ходами гномів. Я натрапив на гурт старих гномів, які грілися біля багаття. Їхні гострі, пронизливі очі виблискували, і на обличчях можна було прочитати стомленість і досвід. Їхні руки тримали потемнілі молоти, вкриті символами, яких я ніколи раніше не бачив. "Ти думаєш, що в цю ніч ти зустрінеш найгірше?" – глухо промовив один з них, — "Але ми знаємо таємниці, від яких волосся стає дибки навіть у найхоробріших. У цих печерах ти не сам..." Ледве я встиг озирнутися, як з темряви з’явилися постаті – тіні гномів, які вчинили зраду своєму клану і прокляті блукати тут вічно. Гноми з багаття зірвалися на ноги, мовчки обертаючи молоти в руках. Я відчув важкість їхньої вікової злості і зрозумів — це випробування не для слабких. Вони дали мені один з проклятих молотів, і разом ми кинулися в бій, де кожен його удар дзвенів, мов голоси предків, що благословляли нас!!!