Хеллоуїнські жахи H3yFlikeDance
У ніч Хеллоуїна, коли тіні ставали довшими а я займався проходженням квесту на 2 професію, відправившись у покинуте село на краю Темного лісу. Чутки свідчили, що в цій місцевості відбувалися дивні ритуали, і я був готовий розважитися, танцюючи під місячним світлом.
Коли я увійшов у село, він відчув, як холодне повітря стало наповнене незнайомими звуками. Згадуючи про легенди, я вирішив викликати духи танцем, аби спробувати задобрити їх. Я почав виконувати свій улюблений танець, рухаючись у такт биття серця нічного світу.
Несподівано з темряви з’явилися привиди — колишні жителі села, їхні обличчя відображали страждання та тривогу. Вони стали оточувати мене, танцюючи у дивному ритмі, що намагався ввести мене у транс. Проте я не злякався — замість цього, я посилив свої рухи, створюючи контраст між енергійним танцем і їхнім зловісним ритмом.
Танцюючи, я почав відчувати, як енергія світу огортає його. Кожен мій крок вивільняв позитивні вібрації, що відганяли привидів назад у темряву. Мої ритмічні рухи, наче світло, розганяли страхи, створюючи магію, якої не потребувало чаклунство.
Урешті-решт, привиди почали зникати, їхня присутність зникла разом із останніми звуками їхнього танцю. Я відчув, що переміг цю жахливу ніч завдяки своїй відвазі та мистецтву танцю. Задоволений, я вийшов із села, знаючи, що навіть у найтемніші часи, танець може принести світло й надію.
Коли я залишав Dark Elven Vilage, здавалося, що все навколо затихло. Але щойно я зробив кілька кроків до кривавих боліт, мовчання знову було порушене. Ледь чутний шепіт лунав за моєю спиною, змушуючи мене озирнутися. На краю села стояла фігура, закутана в чорне, з-під капюшона якої виднілися яскраво-червоні очі.
"Ти виграв танець, але це лише початок," — прошепотів загадковий незнайомець, його голос лунав як холодний вітер.
Я не вагаючись, відповів йому своїм фірмовим жестом — провів рукою по мечу та став у танцювальну стійку. Незнайомець розсміявся, і його фігура розчинилася в повітрі, але я відчув, що темрява все ще поруч.
Тоді, у світлі місяця, я почав свій танець знову, намагаючись випробувати свої навички проти невидимих сил. Кожен рух був відточений, кожен крок сповнений рішучості. Я крутився, відскакував, і навіть виконував удари мечем, наче сплітаючи разом бойові прийоми з танцем. Це стало моїм ритуалом захисту, моїм власним закляттям, навіть якщо в ньому не було магії. Здавалося, що мій танець оживляв саму землю навколо.
Нарешті, танець завершився, і темрява відступила. Я відчув спокій, проте розумів, що навіть найбільші жахи не зможуть зломити мій дух, доки в ньому живе ритм і жага до танцю. І хоча ця ніч принесла мені багато випробувань, я повернувся додому сильнішим та впевненішим, знаючи, що справжня сила не завжди у мечах і закляттях — інколи вона живе в серці, що танцює в унісон з ритмом самого життя.
